|
Article on other languages: |
Брахістохро́на (грец. βράχιστος — найкоротший і грец. χρόνος — час) — крива найкоротшого спуску, тобто та з усіх можливих кривих, що сполучають дві точки А і В (мал.), вздовж якої важка кулька, що ковзить без тертя (або котиться) з точки А, за найкоротший час досягає нижчої точки В. При відсутності опору середовища. Брахістохрона — звичайна циклоїда з горизонтальною основою і точкою звороту у верхній точці А. Задача про брахістохрону, розв'язана Й. Бернуллі (1696), відіграла важливу роль у розвитку варіаційного числення.
Постановка математичної задачіОчевидно, закон збереження енергії накладає обмеження на висоту точки В: точка В має знаходитись нижче, або на тій самій висоті що і точка А. Якщо точка В лежить на одній вертикальній прямій з точкою А, то розв'язок задачі очевидний - траекторія найшвидшого спуску буде відрізок прямої [АВ]. Тому ми будемо розглядати випадок, коли точка В дещо зміщена від точки А по горизонталі. Виберемо початок координат O в початковій точці А, і направимо вісь абсцис Ox горизонтально в напрямку кінцевої точки В (допустимо для визначеності малюнка, що ми дивимося на ці точки з таким ракурсом, що точка В знаходиться правіше від точки А), а вісь ординат Oy вертикально вниз. Очевидно, третя просторова координата повинна дорівнювати нулю на кривій найшвидшого спуску (проекція будь-якої просторової кривої на площину Oxy даватиме менший час спуску). Оскільки втрати енергії на тертя відсутні, ми можемо записати закон збереження енергії, прийнявши енергію кульки в точці А за нуль: Потенціальна енергія кульки масою m в полі тяжіння дорівнює: Кінетична енергія для кульки що ковзить без обертання (як намистина на дроті) дорівнює: Якщо ж кулька котиться без проковзування, то до кінетичної енергії поступального руху (3) треба ще додати кінетичну енергію обертання: Для суцільної однорідної кульки радіуса R маємо момент інерції Підставивши (2) і (3) в (1), одержуємо рівняння: звідки знаходимо швидкість кульки (що ковзить без обертання) в довільній точці кривої: аналогічно, з (2), (5) і (1) знаходимо швидкість кульки, що котиться: Далі, враховуючи залежність між швидкістю, пройденим шляхом і пройденим часом: Знаходимо, що час руху кульки вздовж кривої від точки А до точки В дається інтегралом (xA = 0 через вибір системи координат): де постійна α дорівнює відповідно для кульки що ковзить, і для кульки що котиться: Отже, математично задача про брахістохрону формулюється так: нам треба знайти таку невід'ємну функцію, зафіксовану на кінцях: що інтеграл у формулі (10) досягає мінімума. Зауважимо, що константа α не впливає на розв'язок, а тому ми її опускатимемо аж доки не почнемо цікавитися, чому дорівнює цей мінімальний час спуску. Шукаємо мінімум функціонала T від функції y = y(x), графіком якої є наша крива спуску: Знаходження розв'язкуВ точці локального мінімума функціонала перша варіація функціонала δT повинна дорівнювати нулю, а друга варіація δ2T має бути більшою нуля (додатньо визначеною квадратичною формою від варіації аргументної функції δy = δy(x)). З рівності нулю першої варіації слідує рівняння Ейлера-Лагранжа (дивіться варіаційне числення) для функціонала (13): де лагранжиан L дорівнює функції під інтегралом в (13): З формул (14), (15) ми одержуємо звичайне диференціальне рівняння відносно невідомої функції y = y(x): Але перше ніж розвязувати (16), поглянемо на пошуки кривої з дещо іншої точки зору. А саме, припустимо, що наша крива спуску задана параметрично: параметр τ монотонно зростає при переміщенні вздовж нашої кривої, тобто є деякою досить довільною, але монотонно зростаючою функцією часу: Позначаючи крапкою зверху похідну функцій (17) по параметру τ, ми можемо переписати функціонал (13) так: Очевидно, що величина інтеграла (19) не зміниться при заміні параметра τ на будь-яку іншу зростаючу функцію часу Для функціонала (19) ми матимемо два рівняння Ейлера-Лагранжа, Рівняння (21) і (22) так само, як і породивший їх інтеграл (19), інваріантні щодо заміни параметра τ. Очевидно, що рівняння (22) переходить в (16) якщо взяти параметр кривої τ = x. А от рівняння (21) виглядає простішим (зусилля витрачені на розгляд альтернативної точки зору виявилися не марними). Починаємо розвязувати звичайне диференціальне рівняння (21). Ми відразу можемо його проінтегрувати: Постійна інтегрування C (однакова для всіх точок нашої шуканої кривої) має бути додатньою, оскільки ми обрали таку систему координат що кінцева точка В має більшу абсцису: xB > xA = 0 Перепишемо (23) в іншому вигляді, виконавши алгебраїчні перетворення: В правій частині останнього рівняння стоїть додатній вираз, а тому і вираз у дужках лівої частини повинен бути більшим нуля. Таким чином ордината нашої кривої лежить в межах: Оскільки параметр τ в формулі (24) довільний, зафіксуємо залежність ординати від параметра наступною функцією, враховуючи нерівності (25): В початковій точці А кривої маємо yA = 0, а тому згідно формули (26) покладемо τA = 0 Будемо шукати залежність x = x(τ) таку, щоб задовольнити диференціальне рівняння (24): Після алгебраїчних перетворень одержуємо: При переході з (27a) до (27b) ми врахували додатність константи інтегрування в формулі (23). Формулу (27b) легко проінтегрувати, враховуючи початкову умову xA = x(0) = 0: Формули (26) і (28) є рівняннями циклоїди, заданої параметрично. Запишемо ще раз ці два рівняння окремо: Крива (29) є брахістохроною. Узгодженість розв'язкуВ ході розв'язування ми одержали три рівняння Ейлера-Лагранжа: (16), (21) і (22). Але розв'язок ми знайшли лише для рівняння (21). Покажемо, що знайдений розв'язок також задовольняє решту рівняннь (16) і (22). Підставляючи (30) і (29) в (22), знаходимо: Додатність другої варіаціїПопередні обчисленняЗапишемо інтеграл другої варіації функціонала (13): Знайдемо коефіцієнти квадратичної форми, враховуючи (15): Нас цікавить значення другої варіації функціонала тільки в точці мінімума, тобто тільки для кривої, що є брахістохроною. Виразимо коефіцієнти (33) через параматр τ циклоїди, скориставшись (29). Спочатку обчислимо: Тепер підставимо (34) в формули (33): Перша невдала спробаПеревіримо, чи буде підінтегральна функція в (32) додатньо визначеною квадратичною формою. Для цього треба (необхідно і достатньо по критерю Сільвестра), щоб головні мінори матриці квадратичної форми були додатні: Підстановка (35) в (38) дає правильну нерівність, але нерівність (39) не виконується з врахуванням формул (35-37): Зокрема, на початку руху по брахістохроні параметр τ близький до нуля, косинус близький до одиниці, а тому вираз (40) від'ємний. Друга спробаЯкби варіація δy = δy(x) та її похідна δy' були незалежними і довільними функціями, то ми б дійсно могли підібрати ці функції так щоб в кожній точці x підінтегральний вираз в (32) був від'ємним або нульовим, і таким чином весь інтеграл (32) міг би бути від'єним. Але насправді між функцією та її похідною є звязок. Оскільки на кінцях нашої кривої варіація перетворюється в нуль то ми маємо тотожно: Віднімемо від інтеграла другої варіації (32) тотожність (40), одержимо такий вираз для другої варіації: Покажемо, що підінтегральний вираз в (43) буде додатнім на брахістохроні. Другий доданок буде додатнім внаслідок формули (37). Покажемо тепер, що додатньою буде також перший доданок, обчислимо різницю: Отже друга варіація функціонала (13) додатня на брахістохроні, тобто брахістохрона є локальним мінімумом цього функціонала. Джерела |
This article is from Wikipedia. All text is available under the terms of the GNU Free Documentation License.